ТИЖДЕНЬ ДОБРОТИ І МИЛОСЕРДЯ .

Толерантне ставлення до людей з особливими потребами.

Толерантність – це саме те, чого так не вистачає сьогодні людям: терпіння, терпимості, розуміння, дружнього ставлення, адекватного сприйняття.

Духовна людина відчуває свою відповідальність за себе і за інших, вірить, що добро завжди перемагає зло, сама намагається робити добро. Така особистість відповідає за себе і своїх близьких, цінує здоров'я і життя.

У житті трапляються люди, які фізично розвинені, але духовна сила в них слабка. Такі люди бездушні, нечесні, нещирі, роблять погані вчинки.

Буває й так, що деякі люди від народження чи через важку хво­робу не мають усіх складових здоров'я. Проте вони мають безмежну духовну силу. Люди з фізичними вадами — це люди з обмежени- ми можливостями. Слід допомагати їм долати труднощі. Адже вони так само хочуть вчитися, відчувати радість від спілкування з друзями, милуватися природою.

Шановні батьки , а щоб допомогти дітям сформувати співчутливе й активне ставлення до хворих дітей, розкажіть їм історію.

Жила-була собі дівчинка. До неї потрапила чудова квітка-се- мицвітка. Чудовою вона була тому, що кожна пелюстка мала викона- ти одне бажання. Шість пелюсток дівчина змарнувала на несерйозні бажання. 

А от сьому, останню, пелюстинку дівчинка використала дуже розумно. Відірвавши її, дівчинка забажала, щоб хлопчик Вітя, який хворів і рухався лише за допомогою палиць, одужав. Тепер вони граються разом.

Але так буває тільки в казках. У житті, на жаль, деякі хвороби вилікувати поки що неможливо. Діти, які мають певні фізичні чи інші недоліки, теж хочуть вчитися, гратися, спілкуватися з друзями.

Існують спеціальні школи для дітей з фізичними недоліками — слабким зором, слухом, хворою спиною тощо. Держави роблять так, щоб ці люди не відчували себе самотніми, відрізаними від життя; дають їм роботу, яку вони можуть виконувати, сплачують їм пенсії. Дуже часто люди з фізичними недоліками стають відоми- ми вченими, поетами, композиторами, навіть беруть участь у спортивних змаганнях. Наприклад, видатний німецький композитор і піаніст Людвіг ван Бетховен був практично глухий.

Параолімпійські ігри (Олімпійські ігри для спортсменів-інвалідів) проводяться невдовзі після закінчення літньої Олімпіади. До їхньої програми входять найрізноманітніші види спорту, у то­му числі заїзди на інвалідних колясках, теніс, плавання і стрільба з лука.

Уперше збірна України взяла участь у змаганнях з легкої атлети­ки 1996 року в Параолімпійських іграх в Атланті. У складі коман- ди-дебютанта було всього 6 спортсменів. Але саме легкоатлети Ук­раїни завоювали золоту, срібну та бронзову медалі.

У нашій країні легка атлетика розвивається майже у всіх ре- гіонах. Цим найбільш популярним видом спорту займаються інваліди з ушкодженнями зору, опорно-рухового апарата й інтелекту. У цьому виді спорту з інвалідами працюють понад 100 тренерів- викладачів.

Найбільша кількість легкоатлетів-параолімпійців представляють Дніпропетровську, Донецьку і Харківську області.

Але багато залежить від нашого ставлення до людей з обмеженими можливостями.

Щоб показати діткам , що люди з фізичними вадами мають пра­во, щоб із ними поводились так само, як із іншими,розкажіть  історію, подану нижче. 

Далеко-далеко у космічному просторі є планета, така сама, як Земля. Люди, які живуть на цій планеті, є такими ж, як і ми, за ви- нятком того, що в них лише одне око. Але воно особливе. Ним вони можуть бачити в темряві, дивитися у безмежну далечінь і бачити крізь стіни. Жінки на цій планеті такі ж, як і на Землі. Та якось в од- нієї жінки народилося дивне дитя: воно мало двоє очей. Його бать­ки були дуже засмучені.

Проте хлопчик ріс щасливим. Батьки любили його, милували- ся ним. Але їх непокоїло, ще він був таким незвичайним. Вони по- казували його багатьом лікарям, але ті тільки хитали головами і го­ворили: «Нічого не можна зробити».

Коли хлопчик підріс, він мав щоразу більше проблем. Оскільки він не міг бачити в темряві, то змушений був носити із собою якесь джерело світла. Коли він пішов до школи, то не міг читати так доб­ре, як інші діти. Вчителі мусили надавати йому спеціальну допомо- гу. Хлопчик не бачив на великій відстані, тому потребував спеціаль- ного телескопа, щоб бачити інші планети. Інколи він, повертаючись зі школи, відчував себе дуже самотнім. «Інші діти бачать предмети, які я не можу бачити, — думав він. — Я мушу навчитися бачити те, чого не бачать вони».

Й одного чудового дня він помітив, що дійсно може бачити те, чого не можуть інші. На відміну від них, він бачив увесь світ у кольо- рі. Одразу після цього відкриття він вивів батьків на вулицю і роз- повів про те, що бачив, дуже здивувавши їх. Його друзі теж бути здивовані. Він розповідав їм чудові історії, вживаючи слова, які вони ніколи до цього не чули, як-от: червоний, жовтий, оранжевий... Го­ворив про зелені дерева й пурпурові квіти. Кожен хотів знати, якими він бачить речі. Хлопчик розповідав дивні історії про глибокі сині моря й піняві хвилі з білими гребенями. Дітям подобалися оповідан­ня про дивних драконів, особливо коли він описував їхню лискучу шкіру, очі, гарячий подих.

Одного дня він зустрів дівчину. Вони покохали одне одного. Вона не мала нічого проти того, що він не схожий на інших. І тоді він відчув, що йому це також байдуже. Хлопець став дуже відомим. Люди з усієї планети приходили, щоб послухати його. У молодого подружжя народився син. Дитина була такою ж, як і всі на планеті, і мала лише одне око.

Шановні батьки подивіться відео і обійміть своїх дітей адже дорожче їх немає у всьому світі.

               Повчальний мультфільми "Балакуче курча"

Ми можемо багато.

Ти особливий.

" Сонячні діти "