Сьогодні ми поговоримо про народні розваги та ігри.
Невід’ємною частиною культури українського народу є народна гра. Зародившись у прадавні часи, ігри, розвиваючись, вбирали риси різних суспільних формацій, життєвих укладів. Старі історичні джерела подають основні ігри наших пращурів – біг, стрибки вгору, через вогонь, через воду, метання списів, стрільба з лука, кулачні бої. Такими іграми захоплювались переважно хлопці, бо вони були символічним мірилом сили, відваги, мужності, хоробрості, спритності. У дівчат переважали ігри, що пов’язані із культовими діями – гадання, ворожіння, чарування. В давнину чимало ігор приурочувалось до певних свят і мало обрядовий характер. Найдавнішими за походженням є хороводні драматичні ігри, що були колись частиною весняного календарного обряду і які ще до сьогодні виконуються саме навесні – це великодні та зеленосвятські хороводи, пов’язані з ритуалами плетіння та пускання вінків на воду, водіння, «куста» та інші.
Важливе місце відводилось дитячим іграм, витвореним протягом століть. Відомо, що піжмурки були ще в докиївські часи і призначались не тільки для фізичного загартування підлітків, а й являли собою своєрідну школу етики й естетики, завдяки грі формувалось поетичне мислення, мистецькі смаки.
Ігри супроводжували дітей всюди – на обійстях, вулиці, леваді, у полі серед попасичів й навіть за працею, коли наставав короткий перепочинок. У побуті вони поділялись на тимчасові, тобто сезонні та повсякденні.
До дитячих ігор відносили ігри «В цурки», «М’яч», «Гори-дуба», «У коней», «Мовчанка», «Борода», «Гойдалка на гілках», «Король», «Мак», «Ластівка», «Довга лоза», «Просо», «Кіт і миші», «Вовк і гуси» та інші.
З кожним роком наші діти все менше і менше грають у народні ігри. Комп’ютер, ігрові приставки заполонили душі наших дітей, вони перестають спілкуватися один з одним, живуть у примарному світі, стають кволими, як фізично, так і духовно. Проте, по селах, де комп’ютер ще не так сильно прижився, діти продовжують грати в улюблені ігри, що передаються з покоління в покоління.
У дитячих іграх, як і у колисанках, лічилках, пестушках, взятих від мами гра розвиває не тільки мовлення, а й силу, спритність, витривалість. Свого часу В.Я.Сухомлинський нагадував – «Казка, гра – животворне джерело дитячого мислення, благородних почуттів та устремлінь». Для того, щоб ця святенна духовність не замулювалася, не згасали її пульсуючі водограї, котрі повсякчас повгамовують духовну спрагу, приносять радість і здоровий дух, мусимо оберігати кращі традиції нашого народу, серед яких належне місце посідають народні ігри, що самою природою покликані виконувати виняткову роль у вихованні любові до праці, краси, природи, дружби, всього найкращого, що нас оточує.
